Який ми слiд лишимо на землi - Українські - Школьные творы - Каталог файлов - Поздоровлення та привітання на все случаи жизни!

Розважальний сайт

Вітаю Вас Гость | RSS
Главная Контакты Карта сайта

Скрыть рекламный блок

Силки

Авторизация



Чат

Опрос

Оцените мой сайт


Допомога

Якщо вам подобаеться
цей проект то ви можете
розмістити цю кнопку,
тим самим домоможете
проекту.Просто скопіруйте ниже код.

Популярные тэги

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



» Зарег. на сайте
Всего: 91
Новых за месяц: 2
Новых за неделю: 1
Новых вчера: 0
Новых сегодня: 0
» Из них
Администраторов: 1
Модераторов: 0
Проверенных: 3
Обычных юзеров: 87
» Из них
Парней: 54
Девушек: 37


Анализ веб сайта

Який ми слiд лишимо на землi - Українські - Школьные творы - Каталог файлов - Поздоровлення та привітання на все случаи жизни!
Будьласка натисніть нижще наведену картинку та силку.Зараніє Дякую!




АвторАвтор: Гость | ДатаДата: 03.12.2016 Скачати Файл (36.0Kb)


 

 

Колись Т. Г. Шевченко розпочав свою славнозвiсну поему "Сон" словами:

 

У всякого своя доля

I свiй шлях широкий...

 

Вiд чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це - Фатум? Чи, може, творiння рук людських?

 

Героїня повiстi О. Кобилянської "Царiвна" зумiла стати царiвною своєї долi. На жаль, це вдається далеко не всiм. I знов - вiд чого це таки залежить?

 

Думаю, вiд того, у чому людина вбачає сенс свого життя. Що робить головним: добро чи зло? Альтруїзм чи егоїзм? Звiсно, вибiр залежить i вiд умов життя, i вiд виховання, навiть трохи вiд генетичної спадковостi, але усе ж таки головним чином вiд власної волi людини.

 

Вiд цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, вiд того, яким було життя - який слiд ми залишимо по собi. Про когось згадувати гидко. А при згадцi про iнших комусь стає теплiше на душi.

 

В усi часи, мабуть, всi люди хотiли, щоб їх пам'ятали. Настiльки, що часом нехтували питанням, як саме їх пам'ятатимуть.

 

Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє iм'я пiдпалив диво свiту - прекрасний храм Артемiди. Його запам'ятали, але якою ганебною лишилась по ньому слава!

 

Марячи всесвiтнiм пануванням, рiзнi наполеони, гiтлери та сталiни лишали по собi кривавi слiди.

 

Хiба такої слави повинна прагнути справжня людина?

 

Сяє золотими банями на тлi блакитного неба Софiя Київська - втiлення висоти людського духу, скарбниця генiя народної творчостi. Цим незрiвняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого нарiкли Мудрим.

 

Але найбiльшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету здобути собi славу. Не заради неї йшли на вогнища Джордано Бруно i Ян Гус - щоб захистити свої переконання й iдеали. Вони залишилися в пам'ятi людства символами мужностi та безкомпромiсностi. У вiрностi iдеалам вони бачили сенс власного життя.

 

Карався, мучився, але не каявся наш великий нацiональний поет Тарас Шевченко, пiдтримував своїм прикладом знесилених, будив заснулих, дорiкав байдужим, проклинав жорстоких i кликав до волi. Тож i живе вiн у нашiй пам'ятi, як повноправний громадянин незалежної України. Згадує "незлим, тихим словом" його народ.

 

Ми пам'ятаємо i високе кохання Марусi Чурай та її чудовi пiснi. З повагою думаємо про iншу, тендiтну i хвору, дiвчину з Полiсся - спiвачку досвiтнiх вогнiв Лесю Українку.

 

Мужнiй Грабовський, нездоланий Каменяр I. Франко, iнтелiгентний, але непокiрний Коцюбинський... Вони залишили нам у спадок свої твори. Хiба всiх перелiчити?

 

Iншi часи. Мрiє "упасти зерном в рiднiй сторонi" в ГУЛАГiвських таборах Василь Стус. I зрiс вiн золотим колосом на нивi нашої поезiї, став вiхою нашої iсторiї.

 

Всi вони жили не заради власного добробуту. Жили для народу, для України. Тому й безсмертнi вони, бо людина живе доти, доки про неї пам'ятають.

 

А яким масовим був героїзм в роки Великої Вiтчизняної вiйни! Далеко не всiх ми знаємо поiменно. та хiба в iменi справа? Те, що вони зробили, каже саме за себе. Навiть не знаючи iмен, ми згадуємо їх добрим словом.

 

Думаю про наше поколiння... Ми маємо славну iсторiю, маємо предкiв, якими цiлком можна пишатися. Чого виявимося вартими ми самi? У чому сенс нашого iснування? Чого ми хочемо? Матерiальних благ для себе або чогось бiльшого? I що ми залишимо наступним поколiнням: зрощенi сади, пишнi поля, повноводi рiки, збудованi прекраснi мiста, а, може, спустошенi землi i випаленi Чорнобилем лiси i душi?

 

Нi - бо ми люди. Вiрю: бiльшiсть з нас житиме як справжнi творцi. Ми саджатимемо дерева i вирощуватимемо дiтей. Ми працюватимемо. Ми будемо створювати новi книги i полотна, зробимо новi вiдкриття в науцi, будуватимемо будинки й роститимемо хлiб.

 

А ще ми зробимо все, щоб зберегти найдорожче - нашу вiльну Україну, нашу нацiональну гiднiсть i людянiсть.

 

Хто вiрить - той зробить.

Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Украинская Баннерная Сеть
    .::Все материалы размещенные на сайте пренадлежат их владельцам и предоставляются исключительно в ознакомительных целях.Администрация ответственности за содержание материала не несет и убытки не возмещает. По истечении 24 часов материал должен быть удален с вашего компьютера.Незаконная реализация карается законами РФ и Украины: "Об авторском и смежном праве". При копировании материала, ссылка на сайт обязательна!::.