Нiчого кращого не знаю,
   Як тая мати молодая...
   / Т. Шевченко /

Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая" народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi - мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п'яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?

Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.

   Мамо, голубко, заранi в могилi
   Праця й недуга зложили тебе.
   Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
   В мойому серцi яснiє, живе, -

пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця", а далi робить висновок:

   Пiсня i праця - великi двi сили,
   Їм я до скону бажаю служить.

Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?" Тiльки мати здатна на таке.

Нiжною любов'ю до неньки, що "ночей не доспала", сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник".

Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

   Мати сiяла сон
   Пiд моїм пiд вiкном,
   А вродив соняшник.
   I тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман
   А менi сонячно...
    ("Мати сiяла сон")

Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати.

   Мати наша - сива горлиця,
   Все до її серденька горнеться:
   Золота бджола - намистиною,
   Небо - празниковою хустиною...
   А земля - пшеницею ярою,
   А лiта - замисленим явором...
   Крашанкою - сонце в миснику,
   А вона - до них всiх - пiснею.
    (Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця")

У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо". Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

   Бо, хто матiр забуває,
   Того Бог карає,
   Того дiти цураються,
   В хату не пускають.
    (Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")

I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками" на рушнику чи то на сорочцi?

   Можна вибрать друга
   i по духу брата,
   Та не можна рiдну
   матiр вибирати.
    (В. Симоненко, "Лебедi материнства")

Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр'ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.