Євгене, Євгене! В тобі мої гени
Чверть віку нуртують в крові
І плідні сумління вселяють щоденно
У будні твої трудові.
Як стрімко у вирій роки відлітають -
Від них не чекай вороття ...
Жалкуєш, що весни так болісно тануть
В бурлінні земного життя.
А першого березня, в зоряну дату,
Коли ти ще ніживсь у сні,
Нагрянув, як гість, ювілей двадцять п'ятий,
Вклонившись тобі і весні.
... Ти будеш родину свою виглядати,
Радіти приходу весни,
І з піснею жайвора день зустрічати
Під небом безмежним, ясним.