Повiсть I. Франка "Борислав смiється" увiйшла в iсторiю української лiтератури як перший твiр про органiзовану боротьбу робiтникiв проти експлуатацiї й визиску. Її темою є зображення життя робiтничого класу кiнця XIX столiття, наростання боротьби мiж працею i капiталом, органiзацiя першого робiтничого страйку, змалювання життя капiталiстiв, конкуренцiї мiж ними, виродження буржуазної сiм'ї. Франко перший в українськiй лiтературi розробляє тему працi робiтничого класу в умовах капiталiстичного визиску. Своїм об'єктивним показом життя, працi i домагань бориславських рiпникiв, отих вчорашнiх селян, що пройшли пекло нафтових копалень, заробляючи грошi на iснування, письменник не тiльки пiдкреслює закономiрнiсть боротьби робiтничого класу, а й наголошує, що така боротьба - єдиний можливий вихiд. Це - шлях пiдневiльних трударiв до полiпшення економiчного i соцiального становища.

Розгортаючи подiї повiстi, автор показує, що робiтничий колектив пропонує два варiанти такого шляху: перший - це органiзована боротьба (її iдея належить центральному персонажу - Бенедьо Синицi), а другий - стихiйна помста над окремими кривдниками, яку обстоювали Андрусь i Сень Бесараби. Та за тим, з якою симпатiєю Франко змалював Бенедьо Синицю, я вiдчув, що автор подiляє погляди i тактику саме цього героя. Тому вiн iз старанною виразнiстю показує, як зростає робiтнича солiдарнiсть та свiдомiсть побратимiв, що гуртували ся навколо нього, як "вiд слiв почало доходити до дiла". Я думаю, що саме оця зростаюча свiдомiсть i народжувала Франковий оптимiзм i впевненiсть у перемозi пiдневiльних робiтникiв.

Наскрiзною сюжетною лiнiєю є розповiдь про те, як стихiйний рух бориславських робiтникiв за свої права при активнiй участi "нових людей" переростає в органiзовану форму боротьби - робiтничий страйк. Вiн стає кульмiнацiєю повiстi, до якої ведуть подiї, що розгортаються гостро i дуже цiкаво: твiр весь час тримає нас у напруженнi, спонукає до власної оцiнки подiї чи героя. Вiдчувається майже фiзично те схвильоване збудження страйкарiв, бо вони обстоюють свою гiднiсть, своє суто людське право на щасливе життя. У цьому я бачу ту усмiшку надiї, що згодом переросла у "смiх Борислава". Задоволення вимог, висунутих Бенедьо, дало б робiтникам можливiсть домогтися своїх прав - тому вони з гiднiстю наполягають на них.

Та Гольдкремер як представник капiталiстiв цинiчно заявляє, що Борислав висмiє такi вимоги, на що дiстає таку вiдповiдь: "Весь Борислав нас висмiє? А хто же то такий, той Борислав? Борислав, паночку, то ми! I на нас тепер прийшла пора посмiятися над вами!" Ось чому Борислав, незважаючи на поразку страйку, продовжує смiятися: вiн вiдчув силу, народжену у єдностi, згуртованостi та одностайностi виступу.

...Повiсть прочитана. Перегорнута остання сторiнка. Та мої думки знову i знову повертаються до її героїв, неначе я сам був поруч з ними у їхнiй нелегкiй буденнiй працi й боротьбi. Думаю, що саме у цьому i полягає неперевершена сила Франкового таланту: променистим словом розкрити очi на становище народу й полiтику держави; пробудити свiдомiсть, вказати шляхи боротьби за краще життя. I хоч зi змiною епох змiнилися й нашi судження та оцiнки, твiр залишається для нас цiкавим i як художнє полотно, i як документ часу.