Живемо ми в селі, великому, гомінливому, у мальовничій місцевості. Біля села тече річка Мжа, з одного її боку — пасовища, з іншого — ліси. І село, розтягнуте вздовж річки, одним своїм краєм майже заходить в ліс.

З раннього дитинства ми з братами ходимо до лісу, він наш вірний друг і годувальник. Влітку ягоди достигають — малина, ожина, терен, восени по гриби збираємося. Яких тільки грибів там немає: поважні боровики, рудуваті маслюки й лисички, темно-коричневий, блискучий печінковий гриб. Всі вони дуже смачні, треба тільки вміти правильно їх готувати, як наша мама. Гриби ми шукаємо як професіонали, кожен вже має улюблені місця, кожен несе ножичок з коротким лезом. Ще маленькими дітьми ми запам'ятали, що виламувати гриб не можна, бо загине грибниця.

Шуміти в лісі також не треба, тому що він живе своїм життям, це неначе сім'я, де всі потрібні одне одному — птахи живляться шкідливими для рослин комахами, рослини дають притулок птахам та тваринам. Хижаки — це санітари лісу, вони поїдають хворих, слабких тварин. Навесні ми приходимо до лісу послухати чудові звуки природи: на галявині, у невеличкому ставочку, стрекочуть жабки, десь кує зозуля. У середині квітня з'являються перші квіти — проліски та хохлатки. У травні зацвітають конвалії та починає співати соловейко. Взагалі, птахів у лісі безліч.

Кожне дерево в нашому лісі нам знайоме. Ось дуби вікові, ветерани, там дика груша серед заростей бересклету, вздовж доріжки ліщина росте висока, як паркан. А ще в лісі багато осин, подекуди зустрічаються й берези. Всі дерева — наші друзі, ми не кривдимо їх самі та іншим не дозволяємо.

Наш рідний дядько — лісник, живе він на хуторі, далеченько від села, але на свята навідується в гості до сестри, нашої мами. Багато цікавого розповідає він про ліс, про його закони й порядки. Ліс — як жива істота, він буде добрим до тебе, якщо ти ведеш себе по-людськи, не шкодиш йому. Хлоп'ята в місті, мабуть, і не знають, як можна охороняти ліс, а от ми знаємо, бо не раз допомагали дядькові Олегу. Щоб в спекотні дні не спалахнула лісова пожежа, дядько Олег домовляється з сільськими механізаторами про трактор та разом з трактористом робить проорані смуги, тоді пожежа не добереться до великого лісового масиву, зупиниться на вологій розораній землі. Ну, а невеличку пожежу загасити під силу навіть нам, підліткам, не треба й дорослих непокоїти.

Взимку ліс затихає — птахів залишається зовсім мало. А тих, хто залишився, ми підгодовуємо, а ще розкладаємо великі соляні головки—це для оленів. Дерева стоять чорні, сонні, земля вкрита білою ковдрою. Приємно пробігтися лісовою стежкою на лижах, подихати морозним повітрям. Інколи мама просить пройтися лісом, зібрати хмиз для розтоплювання пічки. Це ми теж робимо залюбки.

Найстарший з моїх братів, Сергій, вчиться вже у десятому класі. Він дуже розумний, бо читає багато книжок. Сергій розповідав, що ліс для людини — це не тільки джерело ягід та грибів, ліс — це легені нашої планети. Зелені рослини поглинають сонячну енергію, віддають нам замість використаного вуглецю кисень, яким ми всі дихаємо. Крім того, ліс дає деревину, з якої люди роблять будинки, меблі, безліч корисних речей. І ще одна важлива роль лісу — він дає людині відпочинок після важкої праці, зелений колір листя заспокоює нерви, а запахи квітів та спів птахів навіть лікують хворих. І мені здається, це ще далеко не все, що дає нам ліс.