Вертаюсь сто разів у світ п’янкої тиші,
Бо інші всі світи до гіркоти чужі.
Тут істина життя, тут пам’ять пише вірші,
Тут грають почуття на клавішах душі.

Вертаюсь сто разів в полон терпкої ночі,
Вмираю у журбі й народжуюся знов,
На тлі тривожних дум твої шукаю очі.
Щоб випити їх сум, що править за любов.

Вертаюсь сто разів у зболене чекання,
Вдивляюсь у пітьму, що поглинає день,
Як дихання весни приховане кохання
Крізь мури заборон крадеться до пісень.