Хто любить - ризикує ніколи не пізнати взаємної любові. Мабуть, я ніколи її не пізнаю. Моя любов - це моя кара за все те погане, що я зробив і що зроблю. Це моя посмішка і мій біль. Це моє щастя і моє горе. Це моя радість і моя печаль. Це мій бог і мій диявол. Це моя надія і моя смерть. Шкода тільки, що посмішок, щастя, радості, бога і надій набагато менше, ніж болю, горя, печалі, диявола і смерті. Я сотні разів помирав, та це було не смертельно, бо у мене є надія, маленька, наче крапелька нікотину, яка вбиває навіть коня. Це моя хронічна хвороба, від якої ніколи не знайдуть ліків. Це риса у моїх очах, яку не видалить жоден хірург. 

І лікаря мені не потрібно. Час лікар? Він загоїть рани. Але шрами залишаться, і вони мене навряд чи прикрасять.

Я готовий віддати заради своєї любові все, що маю, а чого не маю - готовий дістати. Я готовий робити божевільні речі. Я готовий змінити себе. І не має значення, що казатимуть інші. Не має значення, що моя любов скаже "забудь про мене, я не Та, а ти не Той, я не така, як ти думаєш". Я знаю її краще, ніж себе. Краще, ніж десять заповідей. Бо вона мій сенс, моя сила тяжіння на цьому світі, питна вода для моєї душі, моя вічність і моя миттєва смерть. Я завжди любитиму тебе...