Загубили зірки свої очі в криниці.

Залишили в безодні палаючий зір,

Ніби просять безсилі чистої водиці,

Ніби з неба землі посилають докір.

Вода — це не забаганка, а перша життєва необхідність. Але як подивишся на ту криницю з брудною водою, то стає страшно. Куди ми йдемо? Людство, мабуть, думає, що природа вічна і вода нікуди не подінеться. Але ж це зовсім не так. На сьогоднішній день вчені заявляють, що кількість води у водоймищах значно зменшилась, а водичку з кринички пити взагалі заборонено. «Коли зникне останнє дерево, коли помре остання тваринка, коли людина не знайде й краплинки води... тільки тоді людство зрозуміє, що гроші не можна їсти...» У природи взагалі немає компромісів, а тільки два варіанти: бережно ставимося до неї і насолоджуємося її дарами або вона потроху знищить нас... Особисто моя душа в тривозі, бо Земля ніби в пастці, як загнаний звір.

Зрозумійте, нащадки, в екології сила,

Від екологічного злету оживають серця,

Не втягніть Україну в пекельну могилу,

Бо з загробному світу нема вороття.

Ми очистим криницю, і запахнуть світанки,

І лелека достане ту воду із дна,

Що цілющою стане із ночі до ранку,

Наші очі ж тепер — то її глибина...