(Розділ з поеми) 
Нещодавно менi знову 
Дивний сон приснився, 
Що славетний Тарас Бульба 
В Києвi явився. 
Сказав козак: - є у мене 
Карбованцiв з двiстi. 
Прогуляюсь, подивлюся, 
Що робиться в містi. 
Подивлюся, як столиця 
Наша поживає, 
Чим людей своїх годує, 
Чим їх напуває. 
Бачить: стоїть здоровило, 
Схожий на міністра. 
Пузо бiльше барабана, 
Пика, як каністра. 
- Що, - питає, - покататься 
З вiтерцем охота? 
Он у мене іномарка, 
Японська "Тойота". 
- Хотів би я побувати 
У Святій Софії, 
Подивитись на ворота 
Наші Золотії 
Та пройтися по крамницях, 
Заглянуть на ринки, 
Щоб купити онучатам 
Пряники й родзинки. 
Прогулятись бульварами, 
Оглянуть майдани. 
- А ти, - пита здоровило, - 
Маєш мани-мани? 
Здивувався запорожець: 
- Якi мани-мани? 
Що ви таке варнячите, 
Наче бусурмани? 
Здоровило блимнув скоса: 
- Маєш у кишені? 
- Маю купу карбованцiв. 
- Ми берем зеленi. 
Славний лицар по кишенях 
Ударив руками: 
- Невже, синку, за роботу 
Береш огірками? 
А той йому: - Я питаю: 
Чи ти бакси маеш? 
- Що ти менi, - гримнув Бульба, - 
Баки забиваєш? 
- Я питаю, чи ти маєш 
Долари, дiдулю? 
Ледве стримавсь козарлюга, 
Щоб не дати дулю. 
- Та з якого ж це ви часу 
Берете таляри? 
То ви хто тут - яничари, 
Турки чи татари? 
- Ні, - говорить шоферяга, - 
Ми ще українцi. 
- То якого ж тоді бiса 
Не береш червiнцi? 
Чого з людей православних 
Чужi грошi лупиш? 
- А тому, що за червiнця 
Сірника не купиш. - 
У шофера пика стала 
Сердита, аж люта. 
- Сховай свої дерев'янi. 
Теж мені валюта... 
Славний лицар на "Тойоту” 
Грізно подивився, 
Тричі плюнув під колеса 
І перехрестився. 
... Побрів козак по вулиці 
Важкою ходою. 
Душно стало, треба б спрагу 
Залити водою. 
Бачить ятку, а в тій ятці 
Молода дiвиця. 
Стукнув Бульба у вiконце: 
- Дай води напиться. 
А дiвиця в купальничку 
Сидить майже гола. 
- Ми вадою не торгуем, 
Но есть кока-кола. 
Не второпа козарлюга, 
Що вона патяка. 
- На якого мені біса 
Твоя калокака? 
Не хочу я бусурманську 
Колакаку пити! 
А чи можу я для люльки 
Тютюну купити? 
- Какой тютюн? Откедова? 
Што ещо за люлька? 
Возьмi лучше пачку "Кемла", - 
Глузує дiвулька. - 
Могу ещо предложіть вам 
“Марльборо” і “Кента”. 
У нас усьо продайотса 
Вплоть до "Презiдента”. 
6та пачка трiдцать тисяч, 
А вот ета - сорок... 
Щось на очі козаковi, 
Спустилось, як морок. 
З-пiд сивого оселедця 
Градом пiт закапав. 
- Та де ж це я опинився? 
Куди я потрапив? - 
Стоїть Бульба остовпiлий, 
Хита головою. 
- По-якому це ти, дiвко, 
Говориш зi мною? 
А дівуля як пiдскочить: 
- Ти што, ненормальний? 
Язик тебе не нравiтса 
Наш офiцiяльний? 
- Тобто, як офіцiяльний? 
Московський чи польський? 
- Нет, - оскалилась дiвуля, - 
Шулявско-подольскiй. 
В козака з-пiд оселедця 
Знову пiт закапав. 
- Та де ж це я опинився? 
Куди я потрапив? 
Побрiв козак, похнюпившись, 
По ріднiй столицi. 
Обдивився всi товари 
На кожнiй полицi. 
А там всюди, де не глянеш, 
Як ганебнi плями, 
Стоять цiни сатанинські 
З багатьма нулями. 
- Що ж це скоїлося з вами? 
Що це за порядки? 
До чого ви дожилися, 
Ледачi нащадки? 
Вас давно завоювали, 
Без вiйни, без бою, 
Протухлою ковбасою 
Й кислою бурдою. 
Засмоктали Україну, 
Як клопи, як вошi, 
Як короста з лишаями, 
Чужоземнi грошi. 
Карбованцi вашi стали 
Непотрібним смiттям. 
Вони уже не годяться 
На іграшки дітям. 
Перед злими гендлярами 
Плазуєте рачки, 
Як жебраки, канючите 
Нікчемні подачки... 
Боюсь, що вам недоброго 
Чогось напророчу. 
Доки людьми не станете, 
Знати вас не хочу! - 
Гукнув козак і неначе 
Туманом повився... 
Страшним таким ще ні разу 
Вiн мені не снився.