Ведучий. Сьогодні наша школа у сяйві квітів, святкового вбрання, добрих і щирих посмішок. Ми зібралися усією родиною на наше традиційне свято "Прощання зі школою". Прощальний вальс... Скільки в ньому спогадів, мрій, сподівань, радості і смутку, світлої печалі... Які щемливо-ніжні почуття охоплюють душу! Серце переповнює любов до життя, до рідних людей! Сьогодні пролунає прощальний вальс для наших випускників. Світанкова зоря покличе їх у незвідані далі, різнобарв'я життя, для праці і радості. До школи прийдуть нові діти. І вона, як турботлива мати, буде виховувати їх, навчати, наставляти і випускати в життя, як робимо ми це сьогодні.

Штори сцени закриті. На авансцені ведучі.

Ведуча. Добрий день, дорогі друзі! От і наближається Новий рік, Різдво. Кожна родина очікує на ці свята. Тому що ці світлі і радісні дні приносять добро і спокій в наші душі. В ці дні відбуваються різні дива. І сьогодні ми спробуємо створити диво.

Ведучий. Колись, давним-давно. Прийшло на українську землю свято Різдва Христового, як день народження Ісуса. Наші дідусі та бабусі кажуть, що коли на Різдво випадає іній – буде врожай на хліб, якщо небо із зірками – врожай на бобові, а якщо заметіль – це вже бджоли багато меду принесуть. То ж нехай, друзі, наше свято принесе вам хліба, і до хліба, а ще й ароматного меду до смачного молока.

Ведуча: Як і багато років тому, збираються у дорогу колядники та ряджені, ви їх обов’язково побачите, бо їм засвітилась Віфлеємська зірка. Старі люди кажуть: «Пішла Коляда по льоду розсипати коляду».

Ведучий. Отак із колядками рідною мовою повертаємось ми до золотих традицій українського Різдва. І нехай сьогодні на Різдвяному святі пролунають традиційні і незнайомі усім нам колядки, звернуті до Великого Володаря.

Ведуча. Бо і наша Коляда вже розсипає десь коляду та дзвіночками сповіщає людей, що Різдвяне свято розпочалося.

Разом. Даруй господарю, даруй господині,

Даруй літа щасливії нашій Україні!

Розсувається завіса сцени. На сцені інтер’єр сільської хати. Із-за лаштунків з’являється дівчина та її мати. Дівчина час від часу дивиться у вікно. А мати порається біля столу.

Лунає мелодія "Шкільного вальсу" ("Давно друзья весёлые...").

На сцену виходить заступник з виховної роботи.

- Ось і настав цей незвичайний день. День святковий, радісний, веселий і сумний водночас. День розставання зі школою, рідними, затишними стінами, гомінкими коридорами, щирими друзями, добрими наставниками, люблячими батьками, рідною домівкою. Тільки вчора останнім акордом шкільної симфонії відлунали екзамени. Залишились позаду і казково-незвіданий світ пізнання, і щире спілкування, і до болю знайома мелодія останнього шкільного дзвінка. Все це - позаду. А попереду самостійне життя. Радісно розправляти крила і боляче лишати такі рідні місця, де пролетіло 17 трепетних, неповторних літ.

У цей незвичайний і урочистий день прощається із рідною школою 50-ий ювілейний випуск. Вчителі передали свої знання випускникам, вклали в кожного часточку свого серця ..допомогли знайти своє місце в житті. Хай же воно буде сповнене радістю, щастям, творчою працею. Досягти цього буде нелегко, адже від сьогодні кожен піде своїм власним шляхом, не оглядаючись, не чекаючи підказок, кожному доведеться самостійно шукати відповіді на безліч запитань. І, щоб старт у самостійне життя був значно легшим, щоб починався він із приємних спогадів про останній шкільний бал, ми зібрались сьогодні у цьому світлому залі. А допоможуть нам в цьому наші шановні гості (представлення гостей). Займіть, будь ласка, місця за столиком почесних гостей.