Я в думках сумних лечу на Україну.На Батьківщину,прикарпатський край.Де саму лишила матір сиву,безпомічну і стомлену чеканням вкрай.Бо для матерів ми є ще зовсім діти,які вони плекали і леліяли як сонце квіти.Хоч і ми вже маємо дітей і внуків,та в наших мам у серці є ще біль розлуки.І в думках вони із нами кожну мить,та особливо в них душа болить.Коли згадають що ми скитаємся в світах,моляться за нас і очі їхні завжди в сльозах.Бо дорога наша в далеч постелилась ,далеко в світ і наче заблудилась.Чи перетворилась у тернистий шлях,нас неведе до дому,а блукає у світах.Тай ми про мам турбуємось і переживаєм повсякчас.І свою любов виливаєм на папері у віршах.Щодня телефонуємо,помагаємо грошима,і в Бога просимо для них здоровя й сили.Бо що ще можемо для них зробити? Відвідати раз в рік і пробачення просити.Що доглядаємо чужих мамів,бо це за гроші.Як зможете то нас простіть матусеньки наші хороші.Простіть за все як зможети простити.А ми будем здоровя в Бога вам просити,щоб багато років ви прожили,і на самоті в зажурі нетужили.Ми щасливі, що ви живі і є ще з нами!!Бо в декого велике горе,нема вже мами.Вона з надією померла у тяжкім чеканні,що її дитина прийде у час прощання.А діти незмогли прийти бо на чужині.І мама недочекавшись лежить вже в домовині.Лишилась порожна хата,сіни і світлиця.Без мами сумно і частіше серце бється,і пустота і біль тривожно душу обгортає.Що ГРОШІ є а мами вже немає...