Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.

«Дайте до дитинства щасливий квиток», — просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: «Обрій іде — я за ним». Так, дитин­ство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєш­ся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитин­ство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.

Якось у нашому дуже серйозному товаристві, яке щодня збиралося в пісоч­ниці з синіми або червоними відерками і відповідного ж кольору лопатками, за­йшла розмова про те, хто ким хоче стати в майбутньому. Ну, звичайно, багато було міркувань: хто — вчителем, хто — інженером, хто — моделлю, хто — по­жежником тощо.

Кожний із присутніх намагався довести, що кращої професії, ніж ним обра­на, й не може бути. Ми всі кричали, обсипалися піском, якщо з чимось не по­годжувались. Та ось настала моя черга виступати.

Існує таке гарне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звич­ку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Отже, у житті люди­ни, все починається зі вчинка.

Я вирішив зробити такий експеримент і упродовж одного дня робити тільки гарні вчинки. Вранці я зробив зарядку, після сніданку помив посуд. У мами очі засвітились радістю. На серці у мене було також радісно, коли я йшов до школи. Допоміг пере­йти дорогу якійсь бабусі з ціпком. Треба сказати, що вона була приємно здивована. На уроках я намагався не відволікатися. Здається, це помітила вчителька математики. Сподіваюсь, що це вплине на мою оцінку. Удень я пропилососив квартиру.

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника зда­валися мені дивовижними.