Була рада-радесенька бабуся Федора
Як їй радіо у хату провели учора.
Увечері репродуктор сказав громогласно:
Завтра опадів не буде, сухо буде, ясно.
Баба рано схопилася, вийшла на подвір'я,
І розклала на ряднині, щоб сушилось пір'я.
Сонце встало як умите, йде все вище й вище,
Раптом дощ як уперіщить, вітер як засвище,
Підхопило пір'я вгору й потаскало з двору,
Це як громом оглушило стареньку Федору.
— А казало без опадів, а казало сухо.
Взяла вона репродуктор як кота за вухо.
Причепила до ломаки й виставила з хати,
— Мокни і ти окаяний, щоб знав як брехати.

Матір звуть Елеонора, а батечка - Савка. 
Синок у них підростає, ім'я йому Славка. 
Батько щирий українець, мати - сибірячка. 
- Нє говорі, - учить мати, - гавкаєт собачка. 
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт. 
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт. 
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка! 
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка? 
- Прошу cлова вибирати, - насупився Савка. - 
Це ти мене зараз лаєш, а собака - ГАВКА!

У неділю ми на цвинтар 
З сусідом ходили. 
Як у нас навчились гарно 
Оформлять могили! 
Там граніт з лабрадоритом, 
Постаменти різні, 
Барельєфи мармурові, 
Огради залізні. 
І написи на могилах 
Продумані строго: 
Вгорі — кому поставлено, 
А внизу — від кого. 
"Під цим каменем покоїться 
Прах Петра Дерюги, 
Що в розцвєті літ скончався 
Од тещи й супруги". 
Лиш на одній могилоньці — 
Плитка шлакоблоку 
І літери дрібнесенькі 
Надряпано збоку. 
Ми їх доки розбирали, 
Вірите, аж сердились. 
Написано: "Спи спокійно. 
Факти не підтвердились".

Вони зустрілись випадково, 
Сусідні просто випали місця. 
Він від халтури мучивсь винятково, 
З трудом сеанс досидів до кінця. 
Його сусідка тихо говорила: 
— Як можна в світ пускати це сміття? — 
Вона його за муки полюбила, 
А він її — за щире співчуття.

Кадр із фільму у журналі жінка розгляда: 
На коні сидить панянка, гарна, молода. 
Клича жінка чоловіка, каже: — Подивись! 
Я хоч раз отак проїхать мріяла колись. — 
Чоловік скривився кисло: 
— Верхи на коні? 
Досить з тебе, що весь вік ти їздиш на мені. 
— Вийшло так, — зітхнула жінка. — Молода була. 
На коня хотіла сісти, сіла на осла.

Мав сина гордий багатій. 
То був не син, а божа кара. — 
Картяр, гуляка, лиходій, 
Ледачий бовдур і нездара. 
Не шкодував грошви татусь, 
Не полишав синочка в скруті, 
А той, не дуючі і в ус, 
Сім літ учився в інституті. 
І ось одержувать диплом 
Він скаче в місто скакуном. 
Спинився кінь біля воріт, 
Студенти збіглися веселі. 
Лакей гуляки, сивий дід, 
Диплом виносить на тарелі. 
Зареготав багацький син, 
Старого ляснувши по спині: 
— Неси диплом іще один — 
Моїй чудесній конячині. — 
Старий віддав йому чолом: 
— Розумно зволили сказати. 
Якщо ослу дали диплом, 
Чому ж коневі теж не дати?

Прийшов студент четвертий раз складати сопромат. 
Хвилин п'ятнадцять щось молов — і все було не в лад. 
Професор мовив: — Ну, гаразд, поставлю трійку вам. — 
Студент на місці остовпів, не вірячи ушах. 
— Невже я витримав? Невже? — професора спитав. 
А той до нього нахиливсь і тихо прошептав: 
— Я ваших знань уже боюсь. 
Це я не витримав. Здаюсь!

Як це добре, громадяни, 
Мати грамотних дітей! 
— Яких знаєш писателів? — 
Пита сина Ялисей. 
— Пушкін. 
— Далі. 
— Гоголь. 
— Далі. 
— Горький, Мамін-Сибіряк. 
— Далі, синку. 
— Достоєвський. 
Лев Толстой, Гюго, Бальзак. — 
Ялисей зрадів: — Прекрасно! — 
Ось ми й вияснили так, 
Що на вулиці Толстого 
Я в пивній забув піджак.

Вернувся татко із Кавказу, 
Вхопив синка на руки зразу: 
— Чи був, синочку, хтось у нас, 
Коли я їздив на Кавказ? — 
А той говорить: — З яродрому ...

Мав сина гордий багатій. 
То був не син, а божа кара. — 
Картяр, гуляка, лиходій, 
Ледачий бовдур і нездара. 
Не шкодував грошви татусь, 
Не полишав синочка в скруті,